MedUkrPro.ru

Лікування хворих на туберкульоз сечової системи - довідник лікаря-фтизіатра

В даний час контингент хворих на туберкульоз органів сечової системи підрозділяється з терапевтичної точки зору на такі групи:

  1. Хворі на туберкульоз нирок, підлягають виключно медикаментозної терапії (інфільтративний і вогнищевий туберкульоз нирок, туберкульозний папіліт).
  2. Хворі на туберкульоз однієї або обох нирок, що підлягають тривалої медикаментозної терапії в якості підготовчого періоду перед органосохраняющей операцією, характер якої уточниться через певний термін консервативного лікування (кавернотомія, кавернектомія, часткова резекція уражених сегментів нирки, різного типу операції пластичного відновлення прохідності сечоводу). У цю групу включаються хворі обмеженим деструктивним туберкульозом нирки (нирок) з нормальною їх сумарної функцією, хворі на деструктивний туберкульоз нирки в поєднанні з туберкульозом сечоводу.
  3. Хворі, свідомо підлягають органосохраняющим хірургічних втручань - часткової резекції нирки (нирок), кавернектоміі, кавернотоміі, відновлення прохідності сечоводу. У цю групу включені хворі з звапнінням кавернами (туберкулома), вимкненими кавернами, великими вогнищами деструкції ниркової паренхіми, розташованими в одному із сегментів нирки, стійкими рубцеві зміни сечоводу при збереженої функції нирки.
  4. Хворі, що підлягають радикальним хірургічним операціям- нефректомії, уретеронефректоміі (туберкульозний піонефроз, полікавернозний туберкульоз нирки, кавернозний туберкульоз нирки з множинними стриктура сечоводу, омелотворенная туберкульозна нирка).
  5. Хворі посттуберкулезнимі захворюваннями сечової системи. підлягають пластичним коригуючі операціями (кишкової пластики сечового міхура, пластиці сечоводу, миски).






Застосування сучасних протитуберкульозних препаратів дає можливість успішно оперувати на обох нирках, оперувати при поєднанні туберкульозу нирок з туберкульозом інших органів.
Принципи медикаментозної терапії туберкульозу сечостатевої системи мало чим відрізняються від принципів лікування інших локалізацій туберкульозу. Тривалість лікування залежить від форми туберкульозного процесу, лікарської стійкості виділяються хворим туберкульозних мікобактерій і індивідуальної переносимості препаратів. Всі форми туберкульозу нирок підлягають попередньому антибактеріальній лікування протягом 3-6 місяців стрептоміцином в поєднанні з ПАСК або препаратами гідразиду ізонікотинової кислоти. Після такої підготовчої терапії представляється можливим виробити подальшу лікувальну тактику по відношенню до даного хворого. Якщо питання про показання до радикальних операцій на нирці, як правило, вирішується в процесі підготовчої терапії, то терміни органозберігаючих операцій встановлюються після динамічного спостереження за ефективністю медикаментозної терапії через 8-12 місяців безперервного лікування. Перші 3-5 місяців медикаментозного лікування хворі щодня отримують ін`єкції стрептоміцину в поєднанні з одним або з двома препаратами. Надалі при наявності видимого клінічного ефекту або при вираженій поганий переносимості препаратів ми переходимо на переривчасте введення стрептоміцину (через один або 2 дні) з щоденним прийомом двох препаратів всередину. Хворі на туберкульоз нирок в процесі медикаментозного лікування підлягають систематичному урологічному спостереження з метою своєчасної діагностики та лікування можливих ускладнень (стриктури сечоводу, облітерація гирла сечоводу). При наявності специфічних змін в сечоводі лікування протитуберкульозними препаратами поєднується з призначенням кортикостероїдів, гіалуронідази на тлі систематичного механічного розширення просвіту сечоводу.
Однією з важливих особливостей лікування хворих на туберкульоз нирок є залежність дозування протитуберкульозних препаратів від функціональної здатності нирки (нирок). При нормальною секреторною і евакуаторної функції нирок призначають оптимальні добові дози препаратів (стрептоміцину 1 г, ПАСК 9-12 г, фтивазиду 1-1,5 г). При зниженій сумарної функції або при наявності у хворого єдиної нирки через небезпеку кумуляції препаратів в організмі добова доза препаратів, особливо стрептоміцину, знижується наполовину. У таких хворих доцільно проводити переривчасту антибактеріальну терапію. Лікування протитуберкульозними препаратами поєднується, як правило, з комплексної вітамінотерапією. Хворі, що підлягають тривалої медикаментозної терапії, а також в післяопераційному періоді направляються для санаторного лікування в спеціальні урологічні санаторії для хворих на туберкульоз сечостатевої системи. Санаторний режим і кліматотерапія є важливим додатковим терапевтичним фактором для лікування хворих на туберкульоз сечостатевої системи. Протипоказанням для направлення в спеціальні урологічні санаторії є хронічна або гостра ниркова недостатність, сечові свищі, нетримання сечі, а також поєднання сечостатевого туберкульозу з амілоїдозом, активним проявом туберкульозу легенів і кістково-суглобової системи. Останні дві групи хворих підлягають направленню в санаторії для легеневих або кістково-суглобових форм туберкульозу.
У зв`язку із застосуванням великого арсеналу нових протитуберкульозних препаратів і органозберігаючих операцій з`явилася нова категорія хворих з так званими метатуберкулезнимі захворюваннями сечової системи: хворі Посттуберкулезний на хронічний пієлонефрит, неспецифічним гідронефрозом, гідрокаліксом, гідроуретером. Зазначена група хворих підлягає лікуванню, характер і масштаби якого визначаються якістю мікрофлори і наявністю больового фактора. Посттуберкулезний порушення динаміки сечовиділення з різним ступенем розширення верхніх сечових шляхів є показанням до відновних операцій. Хворі на хронічний пієлонефрит отримують систематичне лікування препаратами широкого антибактеріального спектра. На відміну від хворих на туберкульоз нирки, яким, за рідкісним винятком, ми не призначаємо спеціальної дієти, хворі на хронічний пієлонефрит отримують щадну дієту з виключенням екстрактивних продуктів і прянощів.
Застосування сучасних протитуберкульозних препаратів сприяє повного клінічного і анатомічного лікуванню початкових проявів туберкульозу сечового міхура ще в період підготовчої терапії. У більш запущених випадках виразкового туберкульозу сечового міхура поряд з відзначенням протитуберкульозною терапією хворі на туберкульоз сечового міхура отримують інстиляції стерильного риб`ячого жиру, розчинів ПАСК, Тібон, салюзіда в сечовий міхур, при вираженій больовий реакції - іоногальванізація з дикаином і стрептоміцином на область сечового міхура. Солітарні туберкульозні виразки слизової міхура добре піддаються лікуванню обколюванні стрептоміцином в поєднанні з кортизоном і новокаїном через цистоскоп за допомогою спеціальної гнучкої голки. У ряду хворих на туберкульоз сечового міхура хороший терапевтичний ефект досягається застосуванням спиртового розчину вітаміну D2 по 25 000-35 000 одиниць на добу протягом 3-4 місяців.
Хворі зморщеним рубцевим мікропузирей при задовільній функції нирки (нирок) підлягають хірургічному лікуванню - кишкової пластики сечового міхура, яка призводить до збільшення ємності сечового міхура і ліквідації міхурово-сечовідного рефлюксу.

Поділитися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Схожі

Увага, тільки СЬОГОДНІ!
» » Лікування хворих на туберкульоз сечової системи - довідник лікаря-фтизіатра